Над ПриватБанком знову збираються хмари

18 квітня 2019 року Окружний адміністративний суд міста Києва визнав, що рішення НБУ в 2016 році про визнання ПриватБанку неплатоспроможним, в результаті чого в подальшому була ініційована процедура його націоналізації, є неправомірним, і визнав недійсним договір купівлі-продажу державою акцій банку.

Позивачем у даній справі виступив Ігор Коломойський, відповідачами – Національний банк України, Кабінет Міністрів України, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб та Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку.

Суд порахував, що у НБУ не було достатньо підстав відносити банк до категорії неплатоспроможних, і процедура націоналізації була проведена з порушеннями.

Позов був поданий ще в червні 2017 року. Хочу відзначити, що навіть в умовах триваючої судової реформи і брак суддів, майже два роки на винесення рішення в першій інстанції – це занадто довго.

Я не буду шукати політичних підтекстів у цьому рішенні (хоча це непросто), а розгляну його коротко з точки зору юриспруденції. Однак через те, що процес проходив в закритому режимі, і рішення суду про незаконність націоналізації ПриватБанку не було опубліковано, і ми знаємо тільки резолютивну частину, мої можливості обмежені.

Передісторія

Рішення про визнання ПриватБанку неплатоспроможним було прийнято Нацбанком 18 грудня 2016 року. У той же день Кабінет Міністрів вирішив випустити облігації внутрішньої державної позики для докапіталізації ПриватБанку, і в державну власність перейде 100% фінустанови.

Було укладено договір, за яким акції банку змінили власника за символічну 1 гривню.

Для докапіталізації банку Кабмін випустив облігацій внутрішньої державної позики на 116,8 млрд грн.

Влітку 2017 року Кабмін докапіталізувати банк ще на 38,5 млрд гривень на підставі пропозицій НБУ і висновку незалежного аудитора.

У 2017 році НБУ залучив компанію Kroll для проведення розслідування, для отримання підтвердження своїх висновків про поганий фінансовий стан банку перед націоналізацією від незалежної сторони.

Це розслідування показало, що існують ознаки того, що кредитні кошти банку були використані для придбання активів і фінансування бізнесу в Україні та за кордоном на користь колишніх акціонерів і груп афілійованих з ними осіб.

Зокрема, було озвучено епізод, про те, що в жовтні-листопаді 2016 року 36 фіктивним компаніям на 133 млрд гривень були видані і за рахунок яких були погашені кредити 193 інших позичальників ПриватБанку.

Взаємне ініціювання позовів почалося в 2017 році. З боку НБУ і вже націоналізованого ПриватБанку до Ігор Коломойському і Геннадію Боголюбову про стягнення незаконно виведених з банку коштів через що той збанкрутував. І в зворотну сторону про компенсацію збитків акціонерів через незаконну націоналізації банку і повернення коштів з рахунків, власників яких НБУ визнав пов’язаними особами та відмовився повертати гроші.

На сьогодні в українських судах від обох сторін розглядається понад 150 позовів у справі ПриватБанку. Також розглядаються справи в судах Великобританії і Швейцарії. Зокрема, як забезпечувальний захід лондонський суд видав наказ про всесвітній арешт активів колишніх власників банку на суму понад 2,5 млрд дол. США. У Швейцарії розглядається позов з приводу боргів за кредитами рефінансування під особисту поруку Ігоря Коломойського на 6,64 млрд грн.

22 березня 2019 року Печерський районний суд Києва наклав арешт на активи низки компаній, пов’язаних з екс-власниками банку, в рамках кримінального провадження щодо виведення 19,7 млрд гривень рефінансування. Керівництво банку звинувачується у висновку цих коштів протягом 2014 року шляхом видачі кредитів 42 суб’єктам господарювання, які вони вивели за кордон, і гроші за кредитами не повернули.

Передача ПриватБанку у власність держави в 2016 році пройшла за згодою Ігоря Коломойського і Геннадія Боголюбова. Ними було направлено лист на адресу глави НБУ і прем’єр-міністра з проханням допомогти у вирішенні проблем банку і зобов’язаннями провести реструктуризацію боргів банку до 1 липня 2017 року. Однак лист не має юридичної сили, і сторони в результаті не стали дотримуватися цього плану – екс-власники банку не провели реструктуризацію і почалися суди.

Через чиюсь провини домовленості не були досягнуті – ми поки не знаємо.

На підставі чого діяв НБУ

18 грудня 2018 року НБУ прийняв рішення про віднесення ПриватБанку до категорії неплатоспроможних на підставі статті 76 Закону про банки і банківську діяльність. Зокрема, через зменшення регулятивного капіталу нижче гранично встановленого Нацбанком рівня. Розмір регулятивного капіталу повинен відповідати потребам для покриття можливих негативних подій, які можуть виникнути в діяльності банку. Тобто це наявність достатньої кількості коштів для виконання своїх зобов’язань перед клієнтами банки.

За даними НБУ, на 1 грудня 2016 банку потрібно вливання в капітал 148 млрд грн.

18 грудня, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб прийняла рішення про введення в банк тимчасової адміністрації.

У той же день НБУ звернувся до Кабінету Міністрів з пропозицією про входження в капітал банку «з метою запобігання виникнення нестабільної ситуації в банківській системі України, враховуючи системну важливість ПАТ КБ« Приватбанк ». Ця пропозиція була підтримана і Радою національної безпеки про оборони.

Кабінет Міністрів видав постанову про покупку 100% акцій банку за 1 гривню і доручив Міністерству фінансів провести випуск ОВДП для залучення необхідних коштів.

21 грудня був підписаний договір про продаж 100% акцій банку між Фондом гарантування вкладів і Мінфіном. На підставі ст. 39 Закону про систему гарантування вкладів фізичних осіб, згідно з яким «виконавча дирекція Фонду затверджує план врегулювання з обов’язковим дотриманням принципу найменших витрат для Фонду», і одним однією з можливостей є «продаж неплатоспроможного банку інвестору».

Однак в цій же статті Закону мова йде про проведення відкритого конкурсу і далі описується процедура проведення цього конкурсу.

Я можу припускати, що в позові проти НБУ та уряду йшлося про порушення двох положень:

– неправомірність проведення та необґрунтованість висновків НБУ про недостатність розміру регулятивного капіталу, який був зроблений на підставі проведення позапланової перевірки;

– порушення процедури передачі корпоративних прав Фондом інвестору, тобто Мінфіну.

Що далі

Це тільки перша інстанція. НБУ вже заявив, що подаватиме апеляцію. Тобто рішення Окружного суду не вступить в силу до розгляду справи судом другої інстанції.

А потім може бути Верховний Суд.

Це як мінімум півроку. А, враховуючи наша реалії, від року і більше.

Теоретично, потім Ігор Коломойський може звернутися в міжнародні суди.

У цей період клієнти банку не відчують ніяких змін. ПриватБанк і далі буде залишатися державним банком.

І навіть якщо всі три інстанції ухвалять рішення на користь Ігоря Коломойського, яким чином реально можна «відмотати» рішення про націоналізацію – невідомо. Вірніше, що робити з більш ніж 155 млрд гривень які держава вклала в банк.

Такий механізм не прописаний в українському законодавстві. Можливо, Верховний Суд дасть це роз’яснення.

І навіть якщо за рішенням судів корпоративні права будуть повернуті Ігорю Коломойському і Геннадію Боголюбову, НБУ вже на наступний день знову може визнати банк неплатоспроможним і знову запустити процедуру націоналізації.

Зараз існує тільки один правовий механізм виходу держави з капіталу банку – продаж його інвесторові.

Чи існує варіант мирової угоди – так. Але тут вже мова йде знову про політику і багатьох факторах.

У будь-якому випадку, сумнівно, що влада почне обговорювати можливе мирову угоду до рішення апеляційного суду.

Потенційна велика проблема – це відносини з МВФ. Рішення проблеми ПриватБанку в 2016 році було однією з тем переговорів з іноземними кредиторами. З огляду на недавнє рішення Конституційного суду про скасування статті Кримінального кодексу з відповідальністю за незаконне збагачення чиновників – у України накопичується вже занадто багато невиконаних вимог.

Якщо суди затягнутися, ні про який продаж ПриватБанку іншому інвестору не може бути й мови (згідно зі стратегією розвитку банку, це повинно відбутися в 2021 році). Значить, держава не отримає компенсації за своїх вкладені в банк величезні кошти.

Наявність спору щодо державної власності може стати перешкодою і для проведення приватизації інших держпідприємств. Чого від нас давно вимагає МВФ і що давно дуже необхідно самій державі.

Відсутність траншей від МВФ і фінансової допомоги від Заходу в 2019 році – майже гарантовані проблеми з обслуговуванням держборгу в цьому році і девальвація курсу гривні.

TOP
sitemap
Структура сайту