Нові підходи Верховного Суду до розгляду корпоративних спорів

Тетяна Видай, юрист Pravovest Law Firm для “Юридична газета”

У економічній теорії немає загальноприйнятного визначення економічного розвитку, проте, як правило, його пов’язують із економічним зростанням, заснованим на збільшенні виробничого потенціалу.

Господарські організації корпоративного типу здійснюють значний вплив на національну економіку, а судові органи наділені значною владою, що надає їм можливості як сприяти розвитку та гармонізації корпоративних правовідносин, так і створювати правову невизначеність, що безумовно впливає на діяльність бізнес організацій.

Прогнозовані, якісні та головне справедливі судові рішення здатні відновити порушені права і, як логічний наслідок, сприяти розвитку економіки держави.

Протягом 2018 року Касаційним Господарським судом Верховного Суду (КГС ВС) було розглянуто 438 справ, що виникають з корпоративних правовідносин, проаналізувавши які, можна відзначити правові позиції, яких дотримується Суд та які варто знати, звертаючись за захистом своїх прав у цій сфері.

Дискусійні питання юрисдикції судів щодо розгляду корпоративних спорів

Досить негативним та характерним явищем правозастосовної практики у вітчизняних судах є юрисдикційна невизначеність. Замість того щоб ефективно та оперативно вирішити спір, реальну проблему з якою особа звернулася до Суду, Суд може створити їй ще одну у вигляді постійної мінливості у питанні юрисдикційної підсудності.

Нижчеописана справа заслуговує на увагу в силу того, що позивач пред’явив позовні вимоги безпосередньо до державного реєстратора, (у подальшому було залучено і Товариство) виключно щодо визнання неправомірними дій реєстратора та скасування реєстраційних записів (без вимог, спрямованих на захист корпоративних прав).

Ухвалюючи постанову від 04.09.2018 р. у справі №904/5857/17 Велика Палата Верховного Суду, детально проаналізувавши положення Закону «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців, громадських формувань», ГПК та КАС, зробила наступний висновок:

«Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Спір між учасниками юридичної особи або спір учасників юридичної особи з цією юридичною особою щодо скасування запису в ЄДР є корпоративним спором і підлягає вирішенню за правилами господарського судочинства.

Вимога про визнання неправомірними дій державного реєстратора з внесення в ЄДР відомостей, щодо достовірності яких виник корпоративний спір, має похідний характер від корпоративного спору та залежить від наявності самого порушеного права, яке підлягає захисту у ефективний спосіб; цей критерій суди, припиняючи провадження, не перевірили».

Верховний Суд неодноразово змінював усталену практику щодо юрисдикції розгляду справи, у цьому питанні головне розуміти характер та суть правовідносин.

Варто відзначити також і той момент, що поняття юридичної особи охоплює багато організаційно-правових форм, які відрізняються у правовому регулюванні. З огляду на приписи законодавства, громадські організації та об’єднання співвласників багатоквартирних будинків не є господарськими товариствами у розумінні положень статті 79 ГК, ЗУ «Про господарські товариства», а тому правовідносини між їх членами та самою організацією не мають характеру корпоративних. Як наслідок, категорія справ за позовами членів ОСББ чи громадських організацій розглядається у порядку цивільного судочинства (Постанова ВП ВС від 30.05.2018 р. у справі №916/978/17, постанова КГС ВС від 23.01.2018 у справі №925/1321/16).

Щодо підстав для визнання недійсними рішень загальних зборів

Як свідчить практика, категорія справ з такими вимогами є найбільш чисельною. Однозначно можна стверджувати, що господарські суди дотримуються позиції згідно якої не всі порушення законодавства, допущені під час скликання та проведення загальних зборів юридичної особи, є підставою для визнання недійсними прийнятих ними рішень.

Перш за все звернимо увагу, що судді КГС ВС дотримуються єдиного розуміння правової природи таких рішень як актів ненормативного характеру (індивідуальних актів), а не правочинів.

Підставами для визнання правового акта індивідуальної дії недійсним є невідповідність вимогам чинного на час його видання законодавства, та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт (постанова КГС ВС від 16.10.2018 у справі №920/1101/17).

До цих рішень не можуть застосовуватись положення статей 203 та 215 ЦК України, які визначають підстави недійсності правочинів, і відповідно, правові наслідки недійсності правочину за статтею 216 ЦК України (постанова КГС ВС від 10.05.2018 у справі №909/597/17).

У постанові КГС ВС, прийнятій за результатами перегляду судових рішень у справі №910/22291/16, колегією суддів наголошується, що безумовною підставою для визнання недійсними рішень загальних зборів є:

– прийняття загальними зборами рішення за відсутності кворуму для проведення загальних зборів чи прийняття рішення або у разі неможливості встановлення наявності кворуму;

– прийняття загальними зборами рішень з питань, не включених до порядку денного загальних зборів товариства (ч.6 ст. 42 Закону України «Про акціонерні товариства»);

– прийняття загальними зборами рішень з питань, не включених до порядку денного, на розгляд яких не було отримано згоди усіх присутніх на загальних зборах (ч.5 ст. 61 Закону України «Про господарські товариства»);

– відсутність протоколу загальних зборів товариства з обмеженою відповідальінстю (ч.6 ст.60 Закону України «Про господарські товариства»);

– відсутність протоколу загальних зборів АТ, підписаного головою і секретарем зборів (ст. 46 Закону України «Про акціонерні товариства»).

Суд наголошує, що під час вирішення питання про недійсність рішень загальних зборів у зв’язку з іншими порушеннями, допущеними під час їх скликання та проведення, господарський суд повинен оцінити, як ці порушення вплинули на прийняття загальними зборами відповідного рішення.

Водночас рішення, прийняті за наслідками розгляду питань, викладених у порядку денному так, що це унеможливлювало усвідомлення акціонером суті питання, яке пропонувалося розглянути на загальних зборах акціонерів (наприклад, «Різне», «Організаційні питання», тощо), повинні визнаватися недійсними (постанова КГС ВС від 02.05.2018 у справі 912/3133/16).

Отже, Суд залишає за собою право у конкретному випадку (за виключенням безумовних підстав) надавати оцінку обставинам справи, які у сукупності будуть свідчити про достатню значущість порушень при прийнятті рішення чи навпаки.

Так, у постанові від 16.05.2018 р. у справі №916/2241/17 КГС ВС зазначив, що несвоєчасне повідомлення про скликання загальних зборів компанії не свідчить про порушення прав позивача, зважаючи на його присутність на цих зборах.

Водночас, Суд також дотримується позиції, що навіть якщо учасник (акціонер) був присутній на загальних зборах юридичної особи, але не зміг завчасно належним чином підготуватись до розгляду порядку денного, таке рішення належить визнати недійсним, адже вплив акціонера на прийняття загальними зборами рішень не вичерпується лише голосуванням.

Також прослідковується одностайність правової позиції Суду, що учаснику юридичної особи не може бути відмовлено у задоволенні  вимог про визнання недійсними рішень загальних зборів тільки з мотивів недостатності його голосів для заміни результатів голосування (постанова КГС ВС від 06.03.2018 у справі №907/167/17).

При зверненні до суду необхідно розсудливо обирати спосіб захисту порушеного права. Так, КГС ВС зауважує, що недотримання вимог закону та установчих документів юридичної особи під час скликання та проведення загальних зборів не може визнаватися порушенням прав тих позивачів, які не є учасниками (акціонерами, членами) цієї особи (постанова КГС ВС від 02.05.2018 р. №912/779/17).

Щодо проведення аудиторської перевірки

КГС ВС наголосив на тому, що стаття 75 ЗУ «Про акціонерні товариства» є імперативною для товариства у разі відповідної вимоги акціонера, який є власником більше ніж 10% акцій товариства. Проведення такої перевірки не залежить ні від бажання самого товариства чи його посадових осіб або від доцільності її проведення (постанова від 14.02.2018 у справі №910/783/17).

Проте вимога учасника провести аудиторську перевірку за участю визначеного ним аудитора порушує право товариства на вільний вибір аудитора. З огляду на це така вимога є необґрунтованою, оскільки не передбачена чинним законодавством (постанова від 29.05.2018 у справі №921/505/17-г/18).

Щодо способу захисту корпоративних прав

Цікава правова позиція щодо вибору способу захисту в спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, викладена у постанові КГС ВС від 18.07.2018 у справі №902/790/16. Так, Суд наголосив на тому, що правосуддя за своєю суттю визначається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (рішення Конституційного Суду від 30.01.2003).

Частиною 2 статті 16 ЦК передбачено перелік способів захисту цивільних прав, який не є вичерпним. Таким чином, позивачем правомірно було обрано такий спосіб захисту як визнання договору укладеним, який забезпечує поновлення порушеного його права.

Аналіз судової практики дає право зробити висновок, що значна частина правочинів щодо часток у статутних капіталах товариств ґрунтується на тому, що відчуження відбулось поза волею власника.

Наприклад у постанові від 27.06.2018 у справі №907/651/17 КГС ВС зазначається, що оскільки довіреність, на підставі якої діяв продавець за договором, учасником ТОВ не видавалась і в момент підписання договору продавець не мав відповідних повноважень, такий правочин не відповідає вимогам чинного законодавства, а дії, спрямовані на підписання договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі товариства, були вчинені особою за відсутності повноважень на їх вчинення. Отже, у продавця не було дійсного волевиявлення на відчуження своїх корпоративних прав, що є підставою визнати правочин недійсним.

Порушення покупцем обов’язку щодо оплати фактично переданої йому частки є істотним порушенням договору і достатньою підставою для задоволення позовних вимог про розірвання договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі (КГС ВС від 04.12.2018 у справі №911/3494/16). Водночас Суд черговий раз наголосив на тому, що нездійснення розрахунків між сторонами оспорюваного договору не тягне за собою правових наслідків у вигляді визнання правочину недійсним. У такому разі заінтересована сторона має право вимагати розірвання договору або застосування інших передбачених законом наслідків, а не визнання правочину недійсним (постанова КГС ВС від 08.08.2018 у справі №920/1144/17).

Також, слід ураховувати, що у разі порушення переважного права купівлі частки у статутному капіталі іншими співвласниками, належним способом захисту є вимога про переведення прав та обов’язків покупця за аналогією з нормою частини 4 статті 362 ЦК України. Так, у постанові від 18.07.2018 р. у справі №902/760/16 Суд зазначає, що відповідно до ст. 362 ЦК України у разі продажу частки у праві спільної часткової власності з порушенням переважного права купівлі співвласник може пред’явити до суду позов про переведення на нього прав та обов’язків покупця. Одночасно позивач зобов’язаний внести на депозитний рахунок суду грошову суму, яку за договором повинен сплатити покупець.

Спори між юридичною особою та її посадовою особою

КГС ВС закцентував увагу на умовах, дотримання яких є необхідним для задоволення позовних вимог про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі діями (бездіяльністю) такої посадової особи. Для застосування такої міри відповідальності необхідною є наявність: 1. Протиправної поведінки; 2. Збитків; 3. Причинного зв’язку; 4. Вини.

Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи. (постанова від 13.03.2018 у справі №910/20261/16

Водночас варто ураховувати, що на відміну від кримінального права у цивільному діє презумпція вини, яка закріплена ст. 614 ЦК.  Відтак особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов’язання.

Щодо виключення учасника із складу товариства

Суд дотримується позиції, що виключення учасника ТОВ чи ТДВ є виключною компетенцією загальних зборів, а не суду (постанова від 05.06.2018 у справі №917/1601/17), протилежне Верховний Суд вважає неприпустимим втручанням у господарську діяльність товариства. Водночас перевірка законності та обґрунтованості прийняття рішення про виключення учасника у разі подання ним позову про визнання такого рішення недійсним є допустимою.

Аналіз судової практики дає право зробити висновок, що у дійсності досить не легко виключити учасника з товариства і рішення, які визнають виключення правомірним є скоріше винятками. Так, наприклад неодноразовий продаж частки іншого учасника товариства на підставі підробленої довіреності від імені цього учасника розцінюються Судом як дії, що перешкоджають досягненню цілей товариства та є достатніми для виключення такого учасника (постанова від 25.07.2018 р. №909/870/17).

Водночас Верховний Суд є незмінним у своїй позиції, що участь у загальних зборах та голосування на них є правом, а не обов’язком учасника і не може бути аргументом, який свідчить про перешкоджання досягнення цілей товариством (постанові від 27.11.2018 р. у справі №903/128/17).

У постанові ВП ВС від 24.04.2018 р. у справі №925/1165/14 закріплено нову правову позицію, згідно якої вартість частини майна товариства, що підлягає виплаті, повинна відповідати вартості активів товариства за вирахуванням вартості його зобов’язань (тобто вартості чистих активів), пропорційній частці учасника в статутному капіталі товариства.

За наявності спору між учасником товариства та самою юридичною особою щодо визначення вартості її майна, учасник товариства має право вимагати проведення з ним розрахунків на підставі дійсної (ринкової) вартості майна товариства, а не на підставі вартості, за якою майно обліковується у товаристві. Узяття майна на облік за певною вартістю є односторонньою вольовою дією товариства, яка не може бути беззаперечним доказом дійсної вартості майна. Сторони можуть доводити дійсну вартість майна будь-якими належними доказами, у тому числі висновками експертів.

І нарешті нагадаю, що судові органи наділені повноваженнями застосовувати норми права, а не творити їх. Проте посилання на практику Верховного Суду буде вдалим доповненням Вашої правової позиції. Справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення спорів є головним завданням судочинства, яке превалює на будь-якими іншими міркуваннями.

TOP
sitemap
Структура сайту